Івано-Франківський меморіальний сквер. Давній цвинтар на Незалежності (Сапєжинській) (вул. Андрія Мельника, 9, головний вхід)
Перехожий! Зупинись на мить, вшануй ці останки, тут плачуть: муж благовірної жони, діти доброї матері. Що мали найдорожчого, тепер в цій землі, смерть забрала у них все – але не забрала болю.
Цвинтар називають музеєм під відкритим небом. За станом збереження цвинтарів можна оцінювати культуру народу, гуманність епохи, демократичність влади.
Перші поховання тут датуються від 1782 року. Давнє кладовище було старше за віком, ніж найвідоміші і найцікавіші цвинтарі: Личаківське у Львові (1786 р.), Байкове в Києві (1834 р.), Повонзки у Варшаві (1790 р.). Цвинтар, на тодішній вул. Сапєжинській, не поступався тим відомим цвинтарям красою старовинних розмаїтих нагробківю (існувала спеціальна творча майстерня, де виготовлялися надгробні скульптури та склепи-гробівці, серед яких не було двох подібних чи стандартних), які були справжніми витворами скульптурного мистецтва. Тут було здійснено майже п’ять тисяч поховань. Ховали українців, вірмен, поляків, німців; католиків, православних, протестантів. Крім цивільних могил, тут були поховання борців за незалежність України – вояків УСС і УГА, польських повстанців проти російського царату 1831 і 1863 рр. та легіонерів.
Найбільш відомою і відвідуваною могилою була могила учасника листопадового зриву Мауриція Ґославського, поета і підпоручника польського війська у 1831 р. Його могила була одним з місць патріотичних маніфестацій польської громади і одна з небагатьох пережила знищення 1980 р. Тут також поховано учасників революції 1848-49 рр. та 38 січневих повстанців. Були тут і чудові пам’ятники Ігнація Камінського і Константина Ленковського.
Цвинтар був місцем спочинку Аґатона Ґіллера і Кароля Свідзінського. На могилі Ґіллера, в’язня трьох окупаційних режимів, члена національного уряду під час січневого повстання, виднівся напис „Перехожий! Вір в Польщу так, як вірив цей померлий!” (його останки перевезено на Повонзки).
В 70-80 рр. минулого століття найстаріший міський цвинтар був знищений і реконструйований під меморіальний сквер.
З багатьох тисяч захоронень збережено тільки декілька, діячів різних народів, серед них: Лева Бачинського – віце-президента ЗУНР; Дениса Січинського – відомого українського композитора; Мауриція Гославського – польського поета-повстанця; Євгенія Желехівського – видатного українського мовознавця; Кароля Свідзінського – польського поета; Мелітона Бучинського – нотаріуса, фольклориста; Івана Яхна – педагога, доктора філософії; Йосафати Дзвонковської – ім’я другого кохання Івана Франка.
У 2002-му, меморіальний сквер пережив реконструкцію, під час якої на його території постала капличка. Інтер’єр каплиці прикрашений вітражем „Оплакування”, а на куполі розміщені вітражі із зображенням апостолів. З найвищої точки купола дивиться на мирян Спас Нерукотворний (худ. Микола Сарапін).
У 2014 році на цьому кладовищі поховано героїв Небесної Сотні, які загинули під час Революції Гідності у Києві. Тут також спочивають учасників визволення Сходу України від російської окупації.
Меморіальний сквер знаходиться в центральній частині міста та має три оформлені входи: з боку вулиць Незалежності, Андрія Мельника та Степана Бандери. З ініціативи краєзнавців та підтримки громадськості міста, що організували процес відновлення кладовища 2002-2009 рр., Меморіальний сквер внесений до Реєстру пам’яток державного значення.