Івано-Франківська обласна філармонія ім. Іри Маланюк. Станиславівський храм мистецтв (вул. Леся Курбаса, 3)
Музичне товариство ім. Монюшки, яке існувало вже кілька років, в 1887 році постановило збудувати театр. Ґміна виділила місце під забудову, а Ощадна каса зі свого боку гарантувала матеріальну підтримку цій справі і після чотирирічних підготовчих робіт, 21 травня 1891 року будівництво театру почалося. Кошторис склав 90.000 ринських. Виконавцем робіт вибрали місцевого залізничного інженера Юзефа Лапіцького, який виступав під псевдонімом Вітольд Мілковський. За всім наглядала спеціально сформована будівнича комісія. Спорудження театру йшло доволі жвавими темпами і вже під кінець року будинок було зведено. Він вміщував 800 глядачів, мав ложі, балкон з фотелями і галерею. 22 листопада Юзеф Лапіцький віддав ключ від храму мистецтв – і разом з тим цитаделлю польського слова – голові Болеславові Шамейтові. Увечері відбувся урочистий концерт відкриття під диригуванням директора музичної школи Міхала Бєрнацького. Участь в концерті також взяли прибулі зі Львова гості, зокрема члени співочого товариства „Лютня”.
Попри те, що концерт відкриття відбувся, будівельні роботи ще тривали. Впродовж наступних кілька місяців аж до вересня 1892 року. Однак це не заважало, аби вже тоді тут оселилася перша стаціонарна польська театральна сцена під директорством досвідченого і визнаного актора Люціана Квєцінського.
Споруда в обох крилах мала ще деякі просторі приміщення. Вздовж лівого крила було приготовано місце на ресторан, а над ним – на другому поверсі розташувалася музична школа Товариства Монюшки. Далі посередині, над вестибюлем, в просторому приміщенні була балконна зала із виходом на терасу.
Архітектура і внутрішній вигляд театрального будинку – з незначними змінами – проіснували кілька наступних десятиліть. Виходячи з потреб і актуальних віянь в мистецтві, остаточно свій вигляд театр змінив на початку 30-х років XX століття.
Власники будинку з Музичного товариства ім. Монюшки мали скромні кошти, яких не вистачало навіть на культурну діяльність, куди там до виконання всіх необхідних ремонтних робіт.
Після тривалих дискусій та нарад, врешті влітку 1928 року приступили до грунтовної перебудови будинку. Над технічними питаннями наглядав міський архітектор інженер Станіслав Треля. Дуже заслужена для міста постать. Власне, завдяки йому Станиславів отримав багато сучасних споруд, найкращим доказом чого є міська ратуша, яка привертає до себе увагу.
Інвестиційні роботи, які тривали близько року, обмежилися багатьма істотними змінами: змонтовано сучасну вентиляцію, центральне опалення електричну проводку. Окрім того, розширено приміщення, де знаходилася каса, буфет, місце для паління, гардероб для публіки і т.д. Глядацький зал виконали у світлому кольорі, а старі крісла замінено на нові. Театр ім. Монюшки в Станиславові – на думку Еви Навроцької – був „найгарнішим і найсучаснішим на той час в Польщі театром”.
Через три роки взялися за відновлення фасаду будинку, який справляв „дуже жалюгідне і гнітюче враження”. Надто великі кошти не дали змоги реалізувати проект фронтону розробки Станіслава Трелі, із шістьма класичними колонами і оздобленим входом. Архітектуру позбавили історичних декорацій, але натомість з’явилася проста кубічна форма. У вересні 1932 року, коли ще тривали останні роботи над фронтоном, преса писала: „з радістю мусимо повідомити той факт, що маємо нарешті в Станиславові театральний дім, гідний воєводського міста”.
З того часу вигляд будинку майже не змінився. За винятком одного: вміщений колись на фронтоні напис „Театр ім. Монюшки” не пережив II світової війни і був демонтований. Сьогодні в будинку міститься Івано-Франківська обласна філармонія ім. Іри Маланюк та є місцем виступів українських і іноземних артистів.